Щодо здійснення коригування фінансового результату до оподаткування відносно договорів добровільного медичного страхуванняРозділ: Новини

Чи здійснюється коригування фінансового результату до оподаткування відносно договорів добровільного медичного страхування, довгострокового страхування життя та страхування додаткової пенсії у разі звільнення застрахованої особи – працівника або якщо договором медичного страхування також передбачено виплату компенсації працівнику на ліки або лікування (у т. ч., якщо такі договори не відповідають умовам, визначеним ст. 14 ПКУ)?

Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов’язаного з об’єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об’єктом страхування можуть бути, зокрема, життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення.

Згідно з п.п. 14.1.52 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) договір довгострокового страхування життя – договір страхування життя строком на п’ять і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших п’яти років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку – роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя.

Договір добровільного медичного страхування – договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Договір страхування додаткової пенсії – це договір страхування, який передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету в разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку, визначеного за заявою застрахованої особи у договорі страхування відповідно до законодавства з урахуванням того, що такий пенсійний вік не може бути меншим більше ніж на 10 років від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. Дострокове припинення договору до досягнення застрахованою особою зазначеного в договорі пенсійного віку неможливе, крім випадків: наявності медично підтвердженого критичного стану здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) або встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи; виїзду страхувальника та/або застрахованої особи на постійне проживання за межі України; смерті застрахованої особи. Вигодонабувачем за таким договором може бути лише застрахована особа або спадкоємці відповідно до законодавства. Особливості зміни страховика за договором страхування додаткової пенсії встановлюються відповідно до закону.

Пунктом 3 ст. 1 Закону України від 18 листопада 2021 року № 1909-IX «Про страхування» визначено, що ануїтет – визначені в договорі страхування регулярні послідовні страхові виплати.

Об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

ПКУ не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суми витрат, пов’язаних зі сплатою страхових внесків. Тобто такі операції відображаються за правилами бухобліку при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Визнання витрат у бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318. Поряд з цим абзацом першим ст. 123 прим. 1 ПКУ встановлено, що якщо договір довгострокового страхування життя чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, протягом перших п’яти років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим ст. 123 прим. 1 ПКУ, до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених ПКУ та іншим законодавством, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені ПКУ до таких договорів, а також вимоги до договорів добровільного медичного страхування, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим ст. 123 прим. 1 ПКУ, то платник податку – страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати, зобов’язаний збільшити фінансовий результат до оподаткування звітного періоду на суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відс. облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому відбулося розірвання договору або такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим ПКУ.

Абзацом четвертим ст. 123 прим. 1 ПКУ передбачено, що договір довгострокового страхування життя, договір медичного страхування чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, в якому страхувальником є роботодавець, може передбачати:

зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи;

зміну страховика на нового страховика.

При цьому така зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та страховиком (страхувальником), за умови отримання відповідної згоди від застрахованої особи у порядку, визначеному законодавством та/або договором страхування.

Отже, ПКУ не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування відносно договорів добровільного медичного страхування, договір довгострокового страхування життя та страхування додаткової пенсії у разі якщо застрахована особа – працівник вже не має трудових відносин із страхувальником.

Якщо при звільненні працівника строк дії договорів добровільного медичного страхування чи страхування додаткової пенсії, не змінюється і такі договори не припиняються до завершення свого мінімального строку дії, то коригування, передбачене ст. 123 прим. 1 ПКУ, не застосовується.

Коригування, передбачене ст. 123 прим. 1 ПКУ, застосовується до договорів добровільного медичного страхування, договір довгострокового страхування життя та страхування додаткової пенсії, якщо такі договори перестали або не відповідають відповідати вимогам, передбаченим підпунктами 14.1.52, 14.1.52 прим. 1 та 14.1.52 прим. 2 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (у т. ч. в результаті припинення трудових відносин між страхувальником і застрахованою особою або якщо договором медичного страхування передбачено виплату компенсації працівнику на ліки або лікування).

 ДПС у Закарпатській області