Лист ГУ ДФС у Закарпатській області № 404

Головне управління ДФС у Закарпатській області на виконання вимог ст.52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) розглянуло в межах своєї компетенції запит про надання індивідуальної письмової консультації щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб та єдиним соціальним внеском вартості перевезення працівників до місця роботи, і назад – до місця проживання при залученні третьої особи – перевізника, та повідомляє наступне.

Відповідно до ст. 10 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII із змінами та доповненнями (далі – КЗпП) з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників, роботодавців на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань укладається колективний договір.

До змісту колективного договору згідно зі ст. 13 КЗпП включається, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. При цьому колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально – побутові пільги.

Також ст. 9¹ КЗпП передбачено, що підприємства, установи, організації у межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально – побутові пільги для працівників.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовами праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

         Згідно п. 3.1 ПКУ податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПКУ та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими ПКУ.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ.  Згідно з п. 163.1 ст. 163 визначено, що об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування  (виплати, надання).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), зокрема, у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 ПКУ (п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164 ПКУ).

Згідно з положеннями КЗпП передбачені випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:

- у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 5 прим. 1 КЗпП);

- у зв’язку з службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).

Таким чином, компенсація вартості проїзду в інших випадках може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважатися додатковим благом найманого працівника.

Оскільки жоден нормативно-правовий акт не містить вимог щодо обов’язкової організації роботодавцем доставки працівників на роботу і додому, відповідні положення передбачаються у колективному договорі або у трудових договорах з  працівниками, які будуть користуватись такими благами.

Додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV ПКУ) (п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 ПКУ (абз. 2 п.п. «е»  п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Відповідно до цього п. 164.5 ст. 164 ПКУ  під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з ПКУ, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 - Сп),

де К – коефіцієнт;

Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

         Згідно із п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст. 167 ПКУ.

         Враховуючи наведене вище, проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до місця проживання не пов’язано із виконанням ним трудової функції та не підлягає під дію КЗпП. Але у разі прийняття керівником підприємства рішення про необхідність перевезення працівників, про що може бути зазначено у колективному договорі, то незалежно від того, яким транспортом, власним або із залученням сторонніх перевізників, вартість такого перевезення з метою оподаткування розглядається як дохід, отриманий таким працівником у вигляді додаткового блага відповідно до п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 ПКУ, та є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI  «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464)  платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою для нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464 є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України  «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Складові фонду оплати праці визначено Інструкцією зі статистики заробітної плати, що затверджена наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 (далі – Інструкція № 5).

Так, згідно з п. 3.21 розділу ІІІ Інструкції №5 та пунктом 7 розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», визначено витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним, так і орендованим транспортом (крім оплати праці водіїв), які не належать до фонду оплати праці та не є базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Наголошуємо, що кожен конкретний випадок виникнення податкових відносин слід розглядати з урахуванням документів і матеріалів, які стосуються окремої справи.

Довідково повідомляємо, що інформаційно-довідковий департамент Державної фіскальної служби України надає відповіді на запитання платників податків з питань застосування податкового законодавства та порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за телефоном 0-800-501-007 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) з 8.00 до 20.00 (крім суботи та неділі) та в Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі на офіційному сайті Державної фіскальної служби України за адресою sfs.gov.ua

Перший заступник начальника

Головного управління                     О.М. Гопа